Хвалити чи карати?
Хвалити не можна карати
Як ви вважаєте, де потрібно поставити кому в заголовку? У який спосіб — покараннями чи заохоченнями — можна впливати на перебіг внутрішніх психологічних процесів, що спричинюють помилкові дії і вчинки дітей?
Дозування заохочень і покарань
Покарання має бути особливим, крайнім заходом. Що більш несподівані для дитини й індивідуальні його форми, то вища його ефективність і відтак його рідше доводиться застосовувати.
Покарання ніколи не досягає своєї мети, якщо в очах дитини воно несправедливе. Зловживання покараннями, використання їх для залякування дитини або в ситуаціях, коли можна обійтися без нього, одноманітність покарань — усе це врешті призводить до того, що дитина припиняє реагувати на покарання так, як ви того очікуєте.
Найефективнішим прийомом у ситуації, коли поведінка дитини викликає у вас негативні почуття, є розповісти дитині, що ви переживаєте в цей момент.
Коли дитина починає робити щось не- дозволене, мама каже їй: «Я незадово- лена». Якщо дитина не припиняє виконувати ту чи ту дію, а почуття мами тим часом наростає, вона повідомляє їй: «Я дуже незадоволена», відтак — «Я серджуся», а коли почуття сягає найвищої точки — «Я розгнівана».
Описаний прийом також сприяє розвитку в дитини рефлексії, оскільки навчає її звертати увагу на переживання іншої людини.
Конфлікт між батьками й дітьми, а відтак і застосування покарань спричинює також ситуація, коли батьки змушені відмовити дітям у чомусь або щось їм заборонити. У такому випадку діти сприймають відмови та заборони батьків як прояв нелюбові й агресії до себе. Допоможе прийом «ступінчастої відмови». Його суть полягає в тому, що, відмовляючи дитині, ви даєте їй змогу зрозуміти, що вам близькі її почуття, ви поділяєте її переживання. А ваша відмова продиктована об'єктивними обставинами.
Покарання, як сильні ліки, необхідно застосовувати лише у двох випадках:
коли без нього не можна обійтися,
коли ви впевнені, що досягнете таким чином очікуваного результату.
Звісно, покарання буде ефективним тоді, коли є заохочення. Деякі батьки переконані, що хвалити та заохочувати дітей шкідливо й у будь-якому разі не можна відзначати їхні успіхи. Насправді ж у процесі виховання дитини важливо використовувати як покарання, так і заохочення, адже це дві сторони єдиного процесу — соціалізації дитини. Але робити це потрібно правильно: заохочення має переважати над покаранням.
Похвала за зусилля
Заохочувати можна й потрібно різні прояви поведінки дитини. Особливу увагу необхідно приділяти похвалі за докладені дитиною зусилля. Не важливо, який результат дитина отримала, важливо відзначити її спробу та старання здійснити правильну дію або моральний вчинок.
У заохоченні за правильно виконану дію або вчинок є дуже важливий психологічний момент. Будь-яку успішну діяльність супроводжує відчуття успіху, радості від власного досягнення. Самі собою ці відчуття вже є нагородою й заохоченням. Завдання ж батьків — навчити дитину радіти успіху. Водночас важливо не загальмувати винагородою переживання внутрішньої радості й задоволення дитини від виконаної роботи, затрачених зусиль.
Заохочення дитини не слід розуміти як спосіб її підкупу або зобов'язання батьків.
Неправильною є позиція тих батьків, які в знак заохочення звільняють дитину від виконання певної домашньої роботи. Навпаки — одним із методів заохочення є доручення дитині нових постійних обов'язків або ж розширення її прав. Утім тут батькам слід бути особливо уважними і, перш ніж розширити права дитини, вирішити для самих себе: чи зможуть вони надати дитині обіцяні права, чи доступні вони дитині з огляду на її вік та особистісні якості?
Не слід поспішати з наданням дитині як заохочення надто «дорослих» прав.
Подяка дітям
Багатьом батькам здається, що вони ніколи не мають дякувати дітям, що подяку в родині завжди слід спрямувати від дітей до батьків. Це зовсім не так. Батьки можуть і повинні висловлювати вдячність своїм дітям. Вони зобов'язані дякувати, зокрема, у випадках, коли діти:
виявляють душевну чуйність, доброту до своїх близьких;
не розгубилися і прийняли моральне рішення у складній ситуації;
викликають схвалення людей навколо своєю поведінкою.
Багато батьків також цікавляться питаннями про те, як задовольняти потребу дитини в ласці, з якого віку дитини слід обмежити прояви ніжності до неї — відмовитися від поцілунків, погладжувань, обіймів тощо.
Якщо тісний контакт і ніжне ставлення до дітей у сім'ї поєднувати з розумною вимогливістю, то немає нічого неправильного в тому, що ви цілуєте, обіймаєте, пестите своїх дітей. Досвід свідчить: якщо батьки, боячись припуститися помилки, не дають дитині необхідної кількості ласки, це призводить до ускладнень у розвитку дитини.
Разом з тим надмірна ласка та захвалювання, що «роздають» батьки без урахування досягнень дитини, можуть навіть нашкодити їй. «Перехваленим» дітям, які за найменші досягнення чують з уст дорослих позитивну оцінку, як правило, дуже складно пристосовуватися до життя поза сім'єю. Такі діти прагнуть за будь-яку ціну отримати похвалу. Часто вони ухиляються від розв'язання складних завдань, а винагороду намагаються отримати у будь-який інший спосіб.
Отже, корисно замислитися: чи не припускаєтеся ви помилки, винагороджуючи своїх дітей? Адже внаслідок надмірного чи неправильного заохочення ваша дитина може розучитися розрізняти доцільну й недоцільну поведінку. Солодкою й бажаною для неї стане радість не від самого процесу праці, подолання труднощів, а лише від отримання тієї чи тієї винагороди. Пам'ятайте, покарання ефективне, так би мовити, за точного діагнозу й у невеликих дозах.
Джерело: “Вихователь-методист ДНЗ” №2 2016р. Автори: Алла Панченко, Раїса Корендо.
Кiлькiсть переглядiв: 620
Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.